... “Ті ж не танцюють і не п’ють
Чому ж вони туди ідуть?
Що роблять там? Просто сидять,
А як танцюють, ті стоять?”
“Горілки так, вони не п’ють
І не танцюють та ідуть,
Щоби родину привітати
І добрим чимсь посмакувати.
А ми на них і не зважаєм,,
(Що робить вдома в себе знаєм).
Хай як там хочуть, їхні справи,
Знайшов для нас ти ідеали...”
І сумно стало на душі,
Це ті, що мали б буть святі,
Це ті, що мали б бути сіллю,
А не в очах безбожних цвіллю.
Це ті, що мали би любити,
Життям про Господа вістити,
А не сидіти в зборі грішних,
Поміж принад земних, розкішних.
За зло ті мали б докоряти,
З терпінням грішників спасати,
До Господа за них молитись,
А не разом на гріх дивитись.
Не маємо родин цуратись,
Та Бога більш любить, страхатись.
Від Нього нам потрібна мудрість,
Живая віра і розсудність.
На території чужій є правила
І скажуть: “Стій, -
Не легко там щось поміняти, -
По нашому тут мусиш грати”.
І сіль стає вже не солона,
В очах з’являється заслона.
Не так співаються пісні,
Не стає радості в Христі.
Світ не прийме і Бога зрікся,
Відступником ти враз нарікся.
О, не живім, брати, двояко,
Хоч може й обговорять всяко.
За те ми ближнім сіллю будем,
Як їх в молитвах не забудем.
Якщо ділами допоможем,
А йти де гріх, скажіть: “Не можем”.
...Звертаю очі догори,
О, Господи, на цій землі
Дай сили Церкві бути сіллю,
А не безкорисною гниллю!
Комментарий автора: Вірш написаний під враженнями від випадково почутої розмови в автобусі. Двоє знайомих між собою, але з різних місцевостей говорили про весілля, яке наближалося. Один з них сказав, що в однієї з сторін чимало “віруючої” родини, але вони на такі весілля не ходять. “Як не ходять? “Штунди” з нашого села ще й як люблять по наших весіллях ходити!” - здивовано і зневажливо сказала друга людина...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стыд- - Eduard Schäfer Я не упоминал в страничке знакомства со мной, что моя христианская
жизнь была похожа на скалистые горы, где всё и прекрасные вершины и
смертоносные расселины.
Так получилось, что момент своего " обжигания " я не осознал, считая,
что это Бог меня оставил...
В общем, я оказался,как бы не было мне больно это писать, в тюрьме.
Мне дали 6-месяцев, из которых я отсидел, по милости Божией только
3 месяца. В момент моего заключения я всё осознал, понял все свои
ошибки, а самое главное я ещё крепче полюбил Бога.
У меня было много знакомств с заключёнными, я честно им рассказывал
о себе и моих отношениях с Богом,после этих бесед многие стали тянуться к Богу, к поиску истины...
Однажды, будучи уже долгое время на свободе, я поехал с братьями
отвозить одного гостя в другой город, в тот в котором я сидел, не
заметно для себя ,я оказался в районе , который прославился своей
преступностью. Мы вышли из машины, чтобы проводить брата до дома,
на какое-то время мы остановились и краем глаза на углу улицы, который
оказался "точкой" я увидел, парня с которым был в одной тюрьме,
он был "дилер". Он стоял, вид его был измучен, он смотрел в мою сторону, ища моего взгляда, видно, что он хотел со мной поговорить,
но я молча отвернулся, потом мы сели с братьями в машину...
Приехав домой я открыл Слово Божие, мне открылись вышестоящие места песания, я упал на колени долго рыдал и каялся.
Я был много раз в том городе, в том районе, но того человека я больше
не видел, и если бы Господь дал мне вновь с ним встречу, подойдя к нему, в первую очередь я бы сказал:" Прости меня, Гена..."
