Листья ясеня, словно охрой, забросали асфальт.
Вижу домик на длинной улице, старый дедушкин сад.
Вишни, яблони в палисаднике, виноградник – стеной.
Как мне хочется, моя милая, повидаться с тобой.
Возвратиться хотя бы мысленно, в мою радость-страну.
Написать пару фраз магических и потом утонуть.
В жарком мареве лета знойного и осенних дождях.
Рассказать тебе, дева рыжая, о счастливых тех днях…
Мне не нужно богатства большего, не хочу я прикрас.
Просто знать бы, что чудо сбудется, для меня и для нас.
И, обнявшись под той акацией, станем плакать вдвоём,
«О морях и кораллах» песенку вспомним и запоём!
Ничего, что кораблик бумажным оказался у нас!
Мы с тобою любви и нежности сберегли про запас.
Хватит небу и этой осени, звёздной россыпи всей.
Назову я тебя единственной, самой лучшей подругой моей!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
на чистый Ямб вы перешли, на пламенный Хорей
и между ясенем и охрой, посвятили стих подруженьке своей
ох,от богатства отказались ради благости чудес
и слышен стих-мольба до преисподни и небес
от вас я продолжаю стихотворных ждать чудес
в колчане вашем стонет-пропадает Анапест
Дактиль задумчив, под покровом отдыхает
Амфибрахий...
поэзия,Ваша, разит сильнее самых старых
фотографий...
Комментарий автора: Михаил!Не разит,а сразит,наверное, добавьте буковку. Честно скажу, давненько я не занималась "теорией поэзии". Как только вспомню "Ветер по морю гуляет и кораблик подгоняет", так сразу понимаю, что всё гениальное просто! Что уж тут мудрствовать. А этот стих свой люблю, он написан в одно прекрасное мгновение,а отражает большой кусок жизни.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
